|
Особливості розвиткуемоційно-вольової сфери.
Рекомендації батькам по корекції агресивності дітей Якого небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.
Агресія наших дітей - це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію.
Три роки - це криза в розвитку особистості дитини. Пов'язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно.
Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає.
Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть "ні" на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх.
У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов'язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: "Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо", - і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об'єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається.
Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це "на все життя", він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним.
Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.
Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, - вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію.
У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому - стати причиною справжнього психічного захворювання Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей У роботі з дітьми з тривожністю необхідно Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми: • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
|